Наш сайт вже неодноразово розповідав про розвиток та ефективність діяльності малих фермерських господарств в країнах ЄС, куди є шанс втупити й УКРАЇНІ.
Безсумнівно, роль агропродовольчого сектору в економіці УКРАЇНИ важко недооцінити, особливо в нинішні воєнні часи.
Зауважимо, що його частка у ВВП (разом з лісовим господарством та рибальством) складає близько 10 відсотків.
А коли врахувати ресурсну та переробну галузі сільського господарства (постачання метріально-технічних ресурсів, переробка, торгівля), то доробок сектору до економіки зростає до 20 відсотків.
Відзначимо, що в сільському господарстві працює 22 відсотки зайнятих, а третина населення поки що проживає в сільській місцевості.
Звичайно, з жахливими обстрілами прикордоння країни, зокрема, й СУМЩИНИ, ці цифри можуть вже й змінитися. Адже з населених пунктів майже щодня відбувається евакуація жителів…
І все ж таки розглянемо питання: хто такі малі (сімейні) фермери в УКРАЇНІ?
Адже в державі існує деяка плутанина щодо того, кого слід визначати як малі сільгоспвиробники/фермери.
За дослідженнями Олега Нів’євського, Павла Яворського та Олександра Донченка з Київської школи економіки існує щонайменше 4 групи, які можна кваліфікувати як малі фермери:
фермерські господарства – юридичні особи,
сімейні фермерські господарства – фізичні особи-підприємці,
особисті селянські господарства / одноосібники – фізичні особи;
інші комерційні сільгоспвиробники, які фактично потрапляють до категорії малих фермерів (так звані фізичні особи-підприємці або інші типи юридичних осіб, що працюють на відносно невеликих земельних ділянках або мають відносно невеликий обсяг товарообігу).
Існує певна усталена неформальна градація по землеволодінню: малі фермери – підприємства до 150-200 гектарів, а в деяких випадках – до 500 гектарів, середні фермери – від 200 (500) гектарів до 10 тисячі гектарів, і великі господартва – вище 10 тиссяч гектарів.
З іншого боку, мабуть, найбільш вдалою та законодавчо утановленою сегментацією суб’єктів господарювання можна вважати сегментацію, яка вже використовується в офіційній статистичній звітності, в тому числі і НБУ згідно статті 55 Господарського кодексу України, де основними двома критеріями є розмір доходів від будь-якої діяльності за рік та кількості працюючих.
Відповідно цієї сегментації малим вважається підприємство із річним доходом від 2 до 10 млн євро, а мікро, відповідно, – до 2 млн євро.
Зважаючи на специфіку та фінансові результати агробізнесу, навіть порогові значення для мікробізнесу від 500 тисяч до 2 мільйонів євро результують в доволі великі сільгосппідприємства: оціночно від майже 700 до 3 тисяч гекарів у зерновому бізнесі, від 80 до 310 гектарів у овочівництві та від 300 до 1,2 тисяч поголів’я в молочному бізнесі.
Відповідно, порогове значення доходу до 500 тисяч євро видається тим порогом, яке буде відповідати певному усталеному неформальному розумінню малого сільгоспбізнесу в галузі, а саме це до 600-700 гектарів у зерновому та олійному бізнесі, до 80 гектарів у овочівництву, і до 300 голів в молочному фермерстві.
Мікросільгоспбізнес або сімейне фермерство більше відповідає останньому сегменту до 50 тисяч євро річного доходу.
Відзначимо, що особисті селянські господарства (ОСГ) наразі статистично видається просто неможливим відділити від всіх селянських домогосподарств, які часто не є бізнесом, а просто виробляють агропродукцію для власних потреб.
Самі ж ОСГ також виробляють продукцію для своїх власних потреб. Але оскільки ОСГ є потенційним зареєстрованим мікро сільгосппідприємством, його відносять до групи малих сільгоспвиробників.
Підкреслимо, що малі фермери та сільгоспвиробники виробляють понад 50 відсотків валового випуску всієї сільськогосподарської продукції, включно із 9 відсотками продукції фермерських господарств (зареєстрованих сільгоспвиробників) та із 41,5 відсотка продукції фізичних осіб – домогосподарств (так званих одноосібників). Іншу половину продукції виробляють корпоративні господарства, включаючи агрохолдинги.
Домогосподарства домінують у тваринництві, виробляючи, наприклад 78 відсотків молока, 74 – яловичини та телятини, 35 – свинини, 17 відсотків курятини.
Домогосподарства також домінують у виробництві картоплі – 99 відсотків, овочів – 89 відсотків, близько 20 відсотків соняшникового насіння, 25 відсотків зернових.
В УКРАЇНІ розвиток малого фермерства значно обмежений через провали політики та ринку, які мали місце впродовж останніх 20 років. Провали ринків обмежують доступ малих фермерів до ринків та до фінансування.
Провал політики полягає в тому, що з початку 2000 років державна аграрна політика в тій чи іншій мірі фокусується на підтримці великого бізнесу. Тому мале фермерство розвивалось та й нині розвивається в умовах доволі обмежених можливостей…
Не секрет, в країні відсутнє стратегічне бачення та ефективна інституційна підтримка малого фермерства.
До слова, малі (в т. ч. сімейні) фермери становлять 98 відсотків усіх сільгоспвиробників у світі та обробляють щонайменше 53 відсотків сільгоспземель, при цьому виробляючи щонайменше 53 відсотки світового випуску сільгосппродукції.
На відміну від великих господарств, малі господарства вигідні для місцевих громад через можливості створення додаткових робочих місць та отримання доходу в сільській місцевості.
У контексті політекономії, в силу свого розміру, малі сільгоспвиробники мають менші можливості впливу на місцеві органи самоврядування з метою отримання вигоди, а відповідно, є кращим партнером у розвитку таких громад.
Таким чином, малі фермери (в т.ч. сімейні) критично важливі для забезпечення продовольчої
безпеки, зменшення бідності та поліпшення навколишнього середовища.
Хоча, безумовно, малі сільгоспвиробники повинні постійно експериментувати з використанням новацій (організаційних, технологічних, фінансових) для свого подальшого розвитку.
Малі сільгоспвиробники є також місцями культурно-історичної спадщини, яка передається від покоління до покоління.
І ще про таке. Коли витрати на робочу силу є важливою складовою собівартості, то малі сільгоспвиробники можуть мати значні переваги над великими: це і самоконтроль, мотивація до дбайливої праці та гнучкість у врахуванні робочого часу та непередбачуваних операційних процесів.
Малі сільгоспвиробники витрачають більше ніж великі господарства в своїх громадах на мало комерціалізовані несільськогосподарські товари та послуги. Це, безперечно, сприяє розвитку місцевої сільської економіки.
На превеликий жаль, в УКРАЇНІ поки що відсутнє стратегічне бачення та ефективна інституційна підтримка малого фермерства…
