Цю історію треба пам’ятати, щоб її не повторяти: податок на дерева і кущі та масова примусова вирубка садів…

2

Одна з тих страшних речей, якими ламали українців за часів совєтів – то був податок на дерева (і кущі) та масова примусова вирубка садів…

Їх було кілька: 1929, 1939, 1948 років і останній 1953 року, буквально перед самою смертю Сталіна.

У деяких селах люди самі вирубували дерева і кущі, бо не мали чим платити (за несплату карали). В інших – це робили показово бригади «буксірів» і червоноармійців.

Скасували податок у  1954 році.

Те, який вплив мав цей аспект геноциду на українську культуру – важко оцінити.

Про це детально мають говорити як історики, так і ботаніки.

Але якщо коротко: було знищено десятки старовинних сортів яблук, груш, слив, жерделів і морелів (старі різновиди абрикос), смородини, вишень, черешень, малини, суниці, бросквини (старовинна назва персиків).

От ви куштували коли-небуть дулі? Не ті, що з маком, а я маю на увазі різновид дрібних ранніх літніх груш, дуже запашних і солодких, він був поширений на території Речі Посполитої із 16 ст. (і аж до 19 ст. не мав конкурентів).

Деякі культури – чишкун, айва, старовинні сорти горіхів, вишнево-черешневі гібриди, персики – просто зникли, часом навіть назви не лишилося… Мені здавалося, що фізаліс – це нова культура. А виявляється, його масово вирощували в кінці 19 століття і називали ліхтарником.

…А разом із тим усім – зникли рецепти солодощів і домашніх наливок.

І навіть слова – зникли.

От ви знали, що первісно означало слово «смаколик»?

На Фастівщині, в районі с. Яхнів і с. Мала Половецька ще з царських часів – від скасування кріпацтва і до першого податку на садки, тобто,  майже три покоління – селяни вирощували на продаж для Києва масово фрукти і ягоди.

Кожна сім’я мала свою спеціалізацію – смородина, малина, аґрус… або яблука, або вишні.

А «смаколик» – це цукати, виготовлені за принципом сухого київського варення.

Коли податок на садок скасували, мій дідо – Петро Сікачина – заповзявся посадити садок. Це була його стрижнева мрія, життєва опора.

Того ж року селянам-колгоспникам дозволили мати більші присадибні ділянки. І ось родина отримала рівніший наділ на город, а схил яру дозволено було засадити садком і використовувати як сінокіс. А сам яр – для стримання ерозії – засадити швидкоростучими деревами (дід посадив верби, осокори, вільхи, терносливи, а також ліщину й бузину). Ерозія припинилася.

Загалом тоді по селу було висаджено багато дерев – лісосмуги між полями, стримуючі балки по ярах, ялини, верби, осокори, тополі, дуби. Це по суті врятувало село й поля довкола нього. Інакше б прийшли суховії.

Так ось, щоб змогти посадити садок із яблунь і груш – всі дерева дід сам щепив – він обійшов усі довколишні села в пошуках живців. Бо плодових дерев, що вціліли – були одиниці.

Йому вдалося роздобути: донешту, антонівку, семеренку, пепенку, шафран, папіровку, джонатан, сніжний кальвіль і ще якесь дрібне раннє солодке яблуко (за моєї пам’яті в нас його ніхто, крім корови, не їв, на Вінничині – це  «канхветка»).

Крім того, 4 сорти груш. Сливи і вишні росли дикі. 4 сортові сливи посаджені були вже в кінці 1960 років.

Найважче було відновити популяцію абрикос і горіхів – дідові молодші брати, які пішли у військові, надсилали дідові кісточки з Кавказу.

Ще одну морелю місцеву дід нашукав у лісосмузі. Смородина в нас росла дика – велетенські кущі в півтора людські зрости, з дрібними кислими ягодами, дуже пахучими. Порічки й малина з’явилися пізніше.

До дерев ставилися з благоговінням. Зрубати? Гріх. Кожне вимерзле чи поламане бурею дерево – оплакували.

Кожне весняне саджання – свято і символічний акт «я живу, я росту, я вірю в майбутнє… і коли навіть я помру, дерева – залишаться».

Вікіпедія пише, що відновити шкоду завдану цими сталінськими указами і втамувати «фруктовий голод» вдалося в 1969 році.

Як на мене, відновити шкоду не вдалося ніколи – втрачені сорти й культивари, природні гібриди… вони втрачені навіки.

Зупинка селекції та розвитку на три десятиліття – це втрачений час.

І головне, що зцілить душевний біль тих, хто пам’ятав з дитинства, як поторочі в чорному з червоними зірками вирубували щойнорозквітлі садки? Такі рани зціляє тільки Бог. Такі гріхи прощає тільки Бог…

Наш обов’язок – пам’ятати.

Зоя Жук.

PS: Цю історію, безсумнівно, треба пам’ятати, щоб її не повторяти: податок на дерева і кущі та масова примусова вирубка садів… Те, який вплив мав цей аспект геноциду на українську культуру, життя українців – важко оцінити навіть нині. Проте повторення такого – допустити не можна…

Коментар ОЛЕГА БОНДАРЕНКА, голови ГО «АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ СУМЩИНИ»:

–З давніх-давен українці шанобливо ставилися й ставляться до землі – її називали й називають «земля-матінка», «земля-годувальниця». Так її називали й називають, віддаючи шану життєдайній силі землі…

На етнічних українських землях у 1903 році проживали 90 мільйонів українців. Вони були щасливими, бо проживали на рідній землі, отримували щедрі дари від полів, садів.

Дбали про землю, і вона відповідала людям щедрими врожаями. Люди любили землю, працювали на ній, жили в сільській місцевості – селах та хуторах – розглядали це як найкращий спосіб життя.

Сьогодні ж спостерігається тенденція до появи  аграріїв, які живуть у містах, і розглядають свій аграрний бізнес, сільськогосподарське виробництво як спосіб отримання максимального прибутку, не зважаючи на шкоду, завдану такою діяльністю землі та навколишньому середовищу.

Сайт вже неодноразово висвітлював інформації про те, як урядові установи країн ЄС дбають про збереження родючості землі та навколишнього середовища.

УКРАЇНА наблизилася до вступу в ЄС: що  буде із сільським господарством?

Наприклад, у Польщі створені найкращі умови для праці та проживання людей у сільській місцевості – 50 відсотків населення проживає в селах.

Важливу й відповідальну роль у формуванні аграрної політики в Польщі відіграє Громадська організація Аграрна палата Польщі, яка об’єднує без винятку усіх фермерів держави. Сама ж держава підтримує діяльність цієї ГО, віддаючи 2 відсотки фінансування від сплачених фермерами податків. Фермери також добровільно підтримують членськими внесками цю громадську організацію.

Як діють і які результати праці фермерських господарств Європи:  ретельний обробіток родиною власної землі завжди дасть кращий результат, аніж обробіток найманими працівниками – чужої.…

Територіальні громади в Польщі мають свої відділи, в яких працюють фахівці, котрі забезпечують юридичний захист і супровід діяльності фермерських господарств.

Добрим прикладом у діяльності політичних партій є Польська селянська партія, яка постійно має своїх представників у парламенті, і ефективно захищає інтереси селян.

Українські фермери регулярно та послідовно зверталися до депутатів Верховної Ради та уряду з вимогою прийняти спеціальний закон про обіг земель сільськогосподарського призначення європейського зразка, які є в Польщі, Німеччині та Франції.

Головне в цьому законодавстві є те, що людина не може мати у власності землю, якщо вона до цього не жила і не працювала на землі в сільськогосподарській місцевості не менше 5 років.

Усі розвинені держави світу ведуть особливий контроль за використанням землі  та здійснюють нагляд за сільськогосподарської діяльністю. І особливим чином зберігають землю як загальнонаціональне багатство.

Зокрема, в Польщі першочергове право на купівлю землі мають громадяни країни. А іноземцям тут майже неможливо купити землю.

На превеликий жаль, уряд України не прислухався до звернень громадськості і з порушенням Конституції України було прийнято Закон, за яким землю можуть скуповувати іноземці площею до 10 тисяч гектарів.

В УКРАЇНІ поки що  відсутнє стратегічне бачення та ефективна інституційна підтримка малого фермерства…

Не звертаючи уваги на протести фермерів та громадськості, попередження про національну небезпеку   та загрозу територіальній цілісності  держави, цей Закон все ж таки був прийнятий.

На сьогодні є два подання до Конституційного Суду України про визнання цього закону не  конституційним.

Законодавство цивілізованих країн не передбачає продаж землі юридичним особам. Світовий досвід засвідчує, що де приймалися закони про продаж землі юридичним особам – Мадагаскар, країни Латинської Америки – відбувалися крах сільськогосподарського виробництва, соціальна нестабільність, загроза продовольчої безпеки у державах…

Вихід із критичної ситуації, яка нині склалася в Україні, вбачається в об’єднанні всіх людей доброї волі, які працюють в Україні, які люблять свою землю, в спільному захисті рідної землі.

Закликаю всіх небайдужих громадян вивчити та використовувати досвід Польщі, інших цивілізованих країн Європейського Союзу в захисті землі та людей, які проживають на ній.

ГО «АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ СУМЩИНИ» звертається до всіх небайдужих людей вступати до  нашої громадської організації, та брати активну участь у діяльності її місцевих осередків.

Актуальні матеріали щодо нинішнього розвитку та подальших перспектив розвитку сільського господарства СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ  регулярно друкуються на сайті «АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ СУМЩИНИ»

 

Тільки спільними зусиллями ми не допустимо того, щоб вирубувалися плодовиті сади та знищувалася родючість врожайних полів – це може привести до дефіциту продовольства і навіть – до голоду.

Зауважу, що родючість української землі створювалася багатьма поколіннями наших предків.

Але через нашу байдужість транснаціональні компанії за 5-10 років можуть безповоротно знищити родючість та потенціал української землі…

Коли агрохолдинги під час війни рятують свої скарби за кордоном, саме фермери сіють та збирають врожаї під обстрілами, по суті, витягують країну з продовольчої прірви…