СЕЛА, МОВ Й НЕ БУЛО…

44

ІВАН ЖИТНИК, переможець СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ літературно-краєзнавчо-мистецької премії у номінації «Художня література і поезія», переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «ІСТОРІЇ ЖИТТЯ» (м. ЛЬВІВ), нагороджений ПОДЯКОЮ 58 будинку офіцерів (м.ЛЬВІВ), член Національної спілки журналістів УКРАЇНИ:

Село – моя печаль…

У знічені хатини

переселився жаль

і тихий смуток нині.

Це ж знано де таке,

щоб хати порожніли,

щоб листя золоте

ніколи не шуміло?

Бо зникло вже село…

Розтав і сміх дитячий.

Людей – мов не було,

і плаче пес бродячий.

Немов після татар

волає пустка дика.

Покинув хлібодар

свій край уже навіки.

Лишивши борозну,

землі пахучі скиби.

Злетів у далину,

там … не потрібно хліба.

Ніхто сюди не їде –

завмерло все до тла.

Й навряд чи хто приїде –

нема уже села.

А я дивлюсь на роси –

під сонцем не блищать.

І капають, мов сльози –

бо нікому стрічать…

Хатини всі схилились

у задумі журнім…

Немов усі стомились,

і все набридло їм…

І сміху в них не чути,

не чути тут пісні…

Не можуть ще забути

щасливі світлі дні…

…А ворог отой клятий

із раші прилетів…

Він убивав завзято

дітей і стариків.

Не стеляться покоси…

І стогне тут земля.

Тут кров’яніють роси –

…загинуло маля.

А разом з ним і мама

хмаринку притуля…

І кровоточать рани

тепер звідусіля…

І плаче сумне небо…

То сльози всіх дітей..

А в небі літа лебідь  –

рятує від смертей.

А в небі янголочки –

схилились над селом…

Синочки то і дочки

рятують люд теплом.

Людей, що вже ніколи

не вернуться в село…

Залишились … ікони…

Села, мов й не було…

ІВАН ЖИТНИК.

25.10.2024 р. 16 год. 30 хв.