ІВАН ЖИТНИК, переможець СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ літературно-краєзнавчо-мистецької премії у номінації «Художня література і поезія», переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «ІСТОРІЇ ЖИТТЯ» (м. ЛЬВІВ), нагороджений ПОДЯКОЮ 58 будинку офіцерів (м.ЛЬВІВ), член Національної спілки журналістів УКРАЇНИ:
Село – моя печаль…
У знічені хатини
переселився жаль
і тихий смуток нині.
Це ж знано де таке,
щоб хати порожніли,
щоб листя золоте
ніколи не шуміло?
Бо зникло вже село…
Розтав і сміх дитячий.
Людей – мов не було,
і плаче пес бродячий.
Немов після татар
волає пустка дика.
Покинув хлібодар
свій край уже навіки.
Лишивши борозну,
землі пахучі скиби.
Злетів у далину,
там … не потрібно хліба.
Ніхто сюди не їде –
завмерло все до тла.
Й навряд чи хто приїде –
нема уже села.
А я дивлюсь на роси –
під сонцем не блищать.
І капають, мов сльози –
бо нікому стрічать…
Хатини всі схилились
у задумі журнім…
Немов усі стомились,
і все набридло їм…
І сміху в них не чути,
не чути тут пісні…
Не можуть ще забути
щасливі світлі дні…
…А ворог отой клятий
із раші прилетів…
Він убивав завзято
дітей і стариків.
Не стеляться покоси…
І стогне тут земля.
Тут кров’яніють роси –
…загинуло маля.
А разом з ним і мама
хмаринку притуля…
І кровоточать рани
тепер звідусіля…
І плаче сумне небо…
То сльози всіх дітей..
А в небі літа лебідь –
рятує від смертей.
А в небі янголочки –
схилились над селом…
Синочки то і дочки
рятують люд теплом.
Людей, що вже ніколи
не вернуться в село…
Залишились … ікони…
Села, мов й не було…
ІВАН ЖИТНИК.
25.10.2024 р. 16 год. 30 хв.