Наш сайт https://afzs.sumy.ua/ на своїх сторінках у розділах порушує різноманітні теми щодо вирощування фермерами СУМЩИНИ, в тому числі й членами ГО «АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ СУМЩИНИ» (голова ОЛЕГ БОНДАРЕНКО), сільськогосподарських культур, про їхні досягнення, а також – про проблеми та виклики…
Сьогодні наш сайт https://afzs.sumy.ua/ на прохання читачів розповідає про історію становлення й утвердження ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ, а також про те як жителі міста СУМИ розгорнули найгабаритніший прапор над водою – його довжина була 156 метрів, а ширина – 95, 3 метра…
Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій. Слов’яни, за словами М.Карамзіна, обожнювали свої прапори і вірили, що у воєнний час вони є найсвятішими від усіх ідолів.
Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: «наволочив стяги» – що означало прикріпити їх до держаків, і «поставити стяги», що символізувало готовність війська до бою.
Історичні джерела донесли до нас скупі відомості про кольори, які використовувалися на просторах Київської Русі. Автор «Слова про Ігорів похід» згадує «червлен стяг» і «белу хоруговь».
Окремі сучасні дослідники виводять традицію вживання жовто-синіх кольорів ще з язичницьких часів. Вона органічно вплелася у християнську релігію, і сьогодні в православних храмах Вогонь і Вода – найбільші святості, які виражаються через жовту і блакитну барви. За правилами векселогії порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз – першим називається той колір, який є верхнім, і т.д. Поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів має на наших землях глибоке коріння. Згадаймо, приміром, славнозвісну Грюнвальдську битву 1410 року, в якій об’єднані сили слов’ян і прибалтійських народів розгромили німецьких залізних рицарів. У цій битві взяли активну участь і представники українського народу. Польський історик Ян Длугош зазначає, що хоругва Львівської землі «мала на прапорі жовтого лева, що ніби дереться на скелю на лазурному полі», а хоругва Перемишлівської землі «мала на прапорі жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки на лазуровому полі».
На доказ історичного коріння традицій поєднання синьо-жовтого кольорів на Україні свідчить і те, що заснованому місту Львову в 1256 році надавався герб, на якому зображений золотий лев на блакитному тлі. Ці ж кольори поєднувалися на прапорах Руського Воєводства за часів Речі Посполитої.
Прапори (корогви) набули широкого застосування в героїчну козацько-гетьманську добу. У козацькому війську було, в основному, три роди корогв: 1 – корогва всього війська або гетьманська, 2 – корогви полкові, 3 – сотенні. Як подає в «Історії запорозьких козаків» Д.І.Яворницький, «знаменом, хоругов’ю, чи корогвою і прапором звався шовковий яскраво-червоного кольору плат із зображенням на ньому посередині або білого польського орла, коли запорожці були за польським королем, або двоголового російського орла, коли запорожці перейшли до московського царя, а по боках – Спасителя та Архангела Михаїла». У давніших часах козаки користувалися прапором тих держав, на службі яких вони перебували.
Уперше козакам вручив корогву – бойовий прапор з польським орлом – король Стефан Баторій у 1576 р. У своєму привілеї король, зокрема, зазначав: «Як добре козаки з татарами б’ються, настановив їм корогву…».
У 1594 році українські козаки були на цісарській службі й отримали австрійські прапори. З цим прапором вони воювали проти Речі Посполитої під час повстання 1594–1596 рр., очолюваного гетьманом Григорієм Лободою, Матвієм Шаулою та сотником Северином Наливайком.
Корогва – найзначніша святиня українського козацтва. На ній найчастіше золотом вишивався образ Покрови – Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, Запорозької Січі. Розуміючи значення, яке надавали козаки корогві, польська шляхта завжди намагалася, аби на знак перемир’я козаки завжди видавали її. Так, у 1598 р., ведучи переговори з повстанцями про перемир’я в с. Солониця під Лубнами, польський гетьман Станіслав Жолковський вимагав від козацького гетьмана «розпустить свою купу та віддати корогву Максиміліана».
Збереглися відомості, описи прапорів, що вручалися українським козакам урядом Російської держави. Перебуваючи в 1654 р. в Богуславі, де містилася квартира гетьмана Б.Хмельницького, сірійський мандрівник Павло Алепський зазначав: «військо мало корогву христолюбивого і хороброго гетьмана Зіновія із чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі».
З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів. У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: «О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні».
Про те, що козаки використовували корогви різних кольорів, згадує і М.С.Грушевський: «В часи визвольної війни козаки використовували прапори різної барви».
З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Традицію використання козаками жовто-блакитних кольорів підтверджує і те, що ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалися козацькі прапори з поєднанням цих кольорів. На одному з прапорів – архистратиг Михаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штани. Ще на одному знамені «1774 року февраля 28 створеному коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби».
Із ліквідацією Запорозької Січі зникають військові, територіальні та інші прапори. На українських землях, які входили до складу царської Росії, можна було використовувати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.
З революцією 1848–1849 рр. пов’язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.
З початком Першої світової війни 1914 – 1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів. Ці прапори супроводжували на західноукраїнських землях і відзначення 100-річного ювілею Великого Кобзаря.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила «Закон про державний прапор Української Народної Республіки», який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.
У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила «Тимчасовий основний закон», який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
Артикул 5 цього закону проголошував прапор держави – блакитно-жовтий.
20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України, а 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.
У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, ширилися вигадки, що синьо-жовті фарби запозичені Мазепою зі шведського прапора, що подібні кольори мали місце на прапорах періоду Директорії та за гетьманства П.Скоропадського, а ще – в Організації Українських Націоналістів. Слова «блакить» і «блакитний» нівелювалися, замість них запроваджувались російські «голубий», «лазуровий».
Перший прапор Української СРР був встановлений у березні 1919 року. Це було червоне полотнище із золотими ініціалами УСРР у верхньому куті з золотим облямуванням.
Після того як Україна ввійшла до складу СРСР (30 грудня 1922 р.) був створений новий прапор: червоний із схрещеними молотом і серпом, червоною п’ятикутною зіркою, облямованою золотом, і внизу – абревіатура УРСР.
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР схвалила новий прапор: горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті схрещені серп і молот, над ними п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.
Із проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.
Таким чином, ми бачимо, що саме синьо-жовтий колір прапора має всі ознаки українського національного символу. Для українців це кольори чистого неба і пшеничного лану. Не випадково поєднання цих кольорів ми бачимо і на логотипі до Євро-2012 р., де на синьому тлі зображена квітка соняшника.
Отже, ці кольори зародилися в надрах українського народу, без будь-яких сторонніх впливів. Український прапор, який був довгий час національним символом, став згідно з 20-ю статтею Конституції Державним прапором України. І сьогодні наш синьо-жовтий прапор майорить у кожному місті і селі України. Височить він і на головному корпусі нашого славетного НТУУ «КПІ», повідомив В. Кукса, доцент кафедри історії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
Прапор – один із трьох головних державних символів України. Його історія тягнеться століттями: із синьо-жовтим стягом українці проходили періоди труднощів, здобували незалежність та раділи перемогам.
Під час повномасштабної війни його кольори набули додаткового значення. З прапором українці чинять спротив окупації, воїни щоденно складають присягу, а сині та жовті барви можна побачити на найважливіших міжнародних майданчиках.
23 серпня Україна відзначає День прапора. Разом із кандидаткою історичних наук та фахівчинею Українського інституту національної пам’яті Марією Тахтауловою «УП. Життя» розповідає про його минуле та сучасність.
Як синьо-жовтий прапор з’явився на теренах України?
Згадка про синьо-золотий стяг уперше з’являється в історичних документах XV століття часів Галицько-Волинського князівства. Саме під такими барвами у 1410 році лицарі Руського королівства йшли у Грюнвальдську битву з Тевтонським орденом. Герб Королівства тоді виглядав так – вишитий на блакитній тканині золотий лев, який спирається на скелю.
Згодом поєднання синього та жовтого для прапорів використовували козаки, втім на їхніх стягах часто з’являлися й інші кольори. Звичні для нас барви могли замінювати червоні, білі, чорні, малинові та зелені. Історикиня Марія Тахтаулова каже, що козаки любили зображати на прапорах зброю, щоб показати мілітаризм своєї держави. Кольори у таких випадках були менш важливими.
Повернутися до барв герба короля Данила вирішили аж під час «весни народів» – революції в Австрійській імперії. Влітку 1848 року Головна Руська Рада вивісила синьо-жовтий стяг на будівлю Львівської Ратуші. Однак на ньому вже не було золотого лева – а лише дві горизонтальні смуги.
«Після активного використання цих кольорів за часів Середньовіччя, одразу опиняємося у періоді Революції 1848 року. Тоді прапор вперше вивісили над державною установою. Було досить складним завданням швидко виготовити стяг із силуетом лева, який спирається на скелю. Особливо, коли прапорів потрібно було багато. Тому він зник з прапора, і концепцію спростили до двох смуг», – розповідає історикиня.
Згодом синьо-жовті барви поширюються на Наддніпрянську Україну, а в часи Української Революції біколор стає офіційним державним символом. Проєкт прапора Української Народної Республіки Центральна Рада під головуванням Михайла Грушевського затвердила 27 січня 1918 року.
У той період з ним приходили на мітинги, йшли на фронт, робили нашивки та значки для військового одягу. Такий стяг розгортали не лише в УНР, він ширився від Владивостоку до Карпат, на Далекому Сході і Кубані – всюди, де були осередки українства.
Існує думка, що після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського порядок кольорів на прапорі змінили, і з синьо-жовтого він став жовто-синім. Але це лише міф – перевертання стяга не було, говорить Марія Тахтаулова.
До того як Центральна Рада чітко встановила, як має виглядати прапор, його кольори малювали в різній послідовності. Утім, після затвердження, стяг офіційно почав існувати лише із синьою смужкою вгорі. За правління Скоропадського все залишилося як раніше, і саме синьо-жовтий прапор був на банкнотах та гербі, його використовували у проєктах Конституції.
Український прапор і Радянський Союз
Після того, як українські землі захопили більшовики, національний символ заборонили. Однак, у 1939-му стяг ще встиг побути державним прапором Карпатської України, яка здобула незалежність лише на 7 днів.
«У 1949 році затвердили прапор Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), з використанням блакитної стрічки. Дві третини полотна – це червоний прапор, і одна третина стяга – лазурова смуга.
Його поява пов’язана з тим, що після Другої світової війни Україна відновила можливість бути представленою на міжнародній арені – вона стала членом ООН. УРСР все ще не мала можливості здійснювати незалежну зовнішню політику, але принаймні мала окреме представництво. Прапори змінили для того, щоб певним чином відрізняти Радянські республіки», – розповідає експертка Інституту національної пам’яті.
Аж до періоду «гласності» в СРСР карали за використання українського прапора, тому він здебільшого з’являвся у підпіллі. 1 травня 1966 року двоє юнаків – Георгій Москаленко та Віктор Кукса вивісили синьо-жовтий прапор замість червоного над будинком Київського інституту народного господарства. Через дев’ять місяців КГБ вдалося знайти хлопців. Вони отримали 2 та 3 роки таборів суворого режиму.
Дисидент Володимир Мармус у 1972 створив групу, яка провела проукраїнську акцію в Чорткові. На річницю проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради (нині – День Соборності) семеро хлопців розвішали по місту синьо-жовті стяги. Через кілька годин прапори змінили на радянські, а юнаків заарештували і відправили до таборів.
Наприкінці 80-х років український символ почав усе частіше з’являтися на публіці, хоч за це досі можна було заробити покарання. У 1989-му прихильники харківського футбольного клубу «Металіст» принесли український стяг на стадіон у Ленінграді, прапори також можна було побачити на фестивалі «Червона Рута» у Чернівцях.
Натомість у 90-му році під час акції «Живий ланцюг», присвяченій до Дня Соборності, влада вже не чіпала людей із синьо-жовтими символами. Марія Тахтаулова додає, що тоді біколор здебільшого робили самостійно – вдома.
Як ми почали святкувати День Державного прапора?
У 1990 році український стяг вперше з’явився на офіційній установі – його вивісили поруч із червоно-синім прапором УРСР на міській раді у Стрию Львівської області.
Вже після розпаду Радянського Союзу 4 вересня 1991-го його підняли над будівлею Верховної Ради. А в січні 1992 року парламент оголосив постанову «Про Державний прапор України», де символ затвердили офіційно.
«У час затвердження прапора продовжувала діяти радянська Конституція, там досі були прописані символи Української Радянської Республіки. І вже у 1996-му році державні символи з’явилися у Конституції України.
Це відбулося не безпроблемно, була складна дискусія щодо затвердження не тільки прапора, але й герба і гімну. Але, зрештою, у Конституції зафіксовані саме ці давні українські барви, які сягають ще доби Середньовіччя», – зазначає експертка.
Святкування Дня Державного прапора затвердив указ президента Леоніда Кучми від 23 серпня 2004 року. Саме 23 серпня 1991-го стяг внесли до сесійної зали Верховної Ради після «путчу» в Москві.
Марія Тахтаулова каже, що ця дата провокує дискусії, й низка істориків пропонує приурочити свято до інших подій минулого. До прикладу, відзначати День прапора 27 січня, коли Верховна Рада ухвалила постанову про символ. Або ж 4 вересня, бо саме тоді український стяг вперше замайорів над Верховною Радою.
Як дозволяють використовувати прапор
В Україні досі немає окремого закону про державний прапор. Усі спроби ухвалити його дотепер закінчувалися невдачею. Однак правила, як виготовляти прапор, поводитися з ним та використовувати, встановлюють інші юридичні норми.
До прикладу, у наказі Міністерства освіти йдеться, що на публічних заходах не можна виставляти пошкоджений прапор, а також заборонено опускати його перед будь-якою людиною. На службових робочих місцях або під час виступів стяг має завжди стояти праворуч від людини. А ще зображення прапора не можна використовувати в рекламах і комерційних оголошеннях.
Які кольори прапора – правильні?
Фахівці досі не можуть зійтися на тому, чи був перший офіційний український прапор блакитно-жовтим, чи мав зверху синю смугу. Причина в джерелах, які лишили замало доказів. Нині ж конкретні кольори стяга затверджені Державним стандартом (ДСТУ).
«Існує плутанина щодо кольоропередачі – чи синій, чи блакитний колір був у прапора. У документах Центральної Ради йдеться саме про «синьо-жовтий стяг». Але оскільки на початку ХХ століття ще не було кольорового фотоапарата, то за чорно-білими фотографіями, які до нас дійшли, дуже складно щось стверджувати. Зараз державним стандартом чітко визначені відтінки кольорів, а тоді використовували ту фарбу, яка була під рукою», – пояснює Марія Тахтаулова.
За ДСТУ, синій колір сучасного стяга повинен мати відтінок 2935 С (за міжнародним стандартизатором кольорів Pantone) та відтінок 0:87:184 (якщо дивитися у палітрі RGB). Його назва – «Sapphire», що у перекладі «Сапфіровий».
Жовтий колір на стязі – це відтінок 012С Yellow (за Pantone), а в палітрі RGB його можна знайти за номером 255:215:0. Ця барва має назву «Golden», що означає «Золотий».
Після початку повномасштабного вторгнення інститут Pantone присвятив ці кольори Україні і назвав їх «Freedom blue» та «Energizing yellow». Назви можна перекласти як «Вільний блакитний» та «Енергійний жовтий».
Країни з прапорами, схожими на український
Крім нашої держави, ще 5 країн обрали синьо-жовті або блакитно-жовті кольори для своїх прапорів. Серед них – Швеція, Казахстан, Боснія і Герцеговина та Барбадос.
На блакитному тлі швецького стягу розмістили скандинавський хрест, на казахському прапорі зображений жовтий орел і сонце з 32 промінцями, на символі Барбадосу – вертикальні смуги і герб, схожий на український. Синє тло прапора Боснії і Герцеговини прикрашають золотий трикутник і білі зірки, а Палау – країна в Океанії, на блакитному прапорі має велике жовте коло.
Міські рекорди українського прапора
У 2014 році на стадіоні в центрі Бахмута (тодішнього Артемівська) з’явився найбільший український прапор – 300-кілограмовий шмат тканини площею 2400 квадратних метрів.
У Тернополі ж розгорнули найдовший стяг протяжністю 9,5 км, а в Києві досі височіє прапор з найвищим майже 90-метровим флагштоком.
Крім того, жителі столиці у 2014-му створили найбільший намальований прапор і прикрасили ним бетонну поверхню Оболонської набережної.
Прапор у Дніпрі встановив рекорд, як найбільший за розміром прапор над містом.
А жителі СУМ розгорнули найгабаритніший прапор над водою. Його довжина була 156 метрів, а ширина – 95, 3 метра.
«Суми дуже відрізнились від багатьох обласних центрів. Вирішили встановити новий рекорд України – це найбільший прапор України розтягнений на воді», – розповів представник Національного реєстру рекордів Олександр Кушпіта.
«29 людей було на сап бордах, ще близько 15 осіб були на каяках, катамаранах та на спортивних байдарках», – зазначив автор рекорду Вячеслав Олейніченко.
За словами учасниці Ніки Антонцевої, завдяки встановленню рекорду можна заявити про місто Суми.
«Довжелезний прапор, дуже красивий. Особливо на поворотах. Тримаєш його над мостом, люди всі підтримують, кричать: «Слава Україні!», відповідаєш: «Героям Слава», – розповіла учасниця Ніка.
Олена Чамор вперше приїхала до Сум з Прилук на Чернігівщині.
«Сьогодні вирішила так відзначити свій День народження. І не просто відзначити, а провести це активно, з користю», – розповіла Олена.
Згодом один великий прапор поділять на окремі шматки, які планують надіслати до кожної обласної військової адміністрації та Автономної Республіки Крим, зазначив автор рекорду Вячеслав Олейніченко.
«Також кожен учасник отримає свій прапор. Ті прапори, що у нас залишаться, будуть виставлені на аукціон. Кошти підуть на підтримку наших військових», пояснив автор рекорду, повідомив Сергій Шаповалов, СУСПІЛЬНЕ СУМИ.
