Як діють і які результати праці фермерських господарств Європи:  ретельний обробіток родиною власної землі завжди дасть кращий результат, аніж обробіток найманими працівниками – чужої.…

65

Про малі фермерські господарства Польщі  наш сайт уже розповідав…

Про розвиток сільського господарства в Польщі, де  основу  аграрного сектору складають мікрогосподарства з середньою площею 5-10 гектарів…

 

У Словенії та Греції  розподіл землі більш схожий на польську модель.

Структура землеволодіння в Західній Європі така: родинні ферми (індивідуальна власність) складають 85 відсотків усіх сільськогосподарських підприємств, вони обробляють 68 відсотків  землі сільськогосподарського призначення і вирощують 71 відсоток продукції в державах – старих членах ЄС (EU-15).

Звичайно, між країнами-«західняками» є відмінності:

 Зокрема, Італія та Австрія орієнтуються на мале та середнє родинне фермерство.

 А от Іспанія та Франція (меншою мірою) – на великомасштабне вирощування силами і агропідприємств, і великих родинних ферм.

 Німеччина – на великі за площею (100-250 га) родинні ферми. Проте навіть великі ферми Німеччини набагато менші за володіння агропідприємств у країнах Східної Європи.

 Отже, не зважаючи на догмат про ефективність великотоварного сільського господарства, країни Західної Європи віддають перевагу родинним фермам – за формою власності, та намагаються зберегти малий/середній розмір фермерського господарства ( про це – статті дещо далі).

Країни EU-15, зазвичай, не мають суттєвих обмежень на купівлю/продаж землі (включаючи іноземців), всю регуляцію сконцентровано в питаннях використання землі, повідомив сайт Latifundist.com

Регуляцію сільського господарства спрямовано, в першу чергу,  на запобігання утворенню великих корпоративних землеволодінь і збереженню родинного характеру власності.

Дуже сильна регуляція питання землевикористання, аж до примусу нових власників вирощувати такі самі культури, які вирощували на цій ділянці до моменту придбання.

Захист економічних інтересів дрібних орендарів на противагу захисту інтересів землевласників у країнах Східної Європи.

Потужна державна програма підтримки родинних ферм у всіх без винятку країнах Західної Європи.

Таким чином, уряди Західної Європи, попри тезу про ефективність агропідприємств, уперто зберігають родинну структуру власності.

І їхня позиція має суто економічне обґрунтування…

Безсумнівно, родинні ферми орієнтовані на високу врожайність (productivity), а агропідприємства –  на комерційну ефективність (за ROI).

Родинні ферми вирощують більше одиниць продукції на 1 га, агропідприємства мають більший прибуток з 1 га.

Вища врожайність створює умови для більшого експортного потенціалу, що позитивно впливає на зовнішньоекономічний баланс і допомагає нагромаджувати капітал на розвиток промисловості.

Приємний бонус для власників – більша вартість землі.

 Про вартість сільськогосподарської землі

Очевидно, що з погляду закону економіки про попит і пропозицію на вартість землі передусім впливає не регуляція землеобігу, а попит на неї. Зрозумвло, якщо більший попит, то більша вартість, коли менший попит, то менша вартість.

 Про чинники попиту

Дрібні, малі та середні фермерські господарства зацікавлені у придбанні навіть невеликих ділянок землі (до 1 га), оскільки за середнього розміру господарства  у 2 га, 10 га, 30 га – навіть таке невелике збільшення площі дає потужне зростання продуктивності. А велика кількість цих господарств забезпечує високу конкуренцію між собою, що призводить до зростання вартості землі.

На відміну від ферм агропідприємства зацікавлені у купівлі великих нерозривних ділянок землі площею від 500 га. Отже, і низький попит на маленькі ділянки, і мала кількість гравців забезпечуватимуть набагато нижчий рівень вартості землі, аніж у країнах з фермерською структурою.

До слова,  вартість землі у Болгарії, найуспішнішої країни з корпоративним вирощуванням, вдвічі нижча, аніж у фермерській Польщі (середній розмір господарства – 10 га) та у 5 разів менша, аніж у Греції (середній розмір господарства – 1,5 га).

 Румунія та країни Балтії, які можна вважати типовими країнами з корпоративною структурою сільського господарства, ще більше програють за цим показником.

На приклад, земля в Італії, яка орієнтується на мале і середнє фермерство, коштує на 70 відсотків дорожче, аніж у Іспанії, що орієнтується на великі господарства. Хоча обидві країни мають приблизно однакові показники ВВП на особу.

Схожа ситуація у Франції та Німеччині. Орієнтація нехай на досить великі, але родинні ферми забезпечує Німеччині вартість землі вчетверо вищу, аніж у Франції, де переважає корпоративна форма власності.

Підсумуємо: у країнах, де у сільському господарстві переважають родинні ферми, вартість землі вища від країн, де переважають агропідприємства.

 Висока врожайність основна перевага родинних ферм

Незважаючи на сучасні технології, можливість великих інвестицій у інфраструктуру, потужний ресурс для забезпечення збуту – великі земельні господарства відстають за показниками врожайності від родинних ферм в овочівництві, вирощуванні фруктів та ягід і мають приблизно такі самі показники врожайності в разі вирощування товарних культур: пшениці, соняшника, ріпака – тих культур, де висока механізація дає найбільшу віддачу.

Отже, можна зробити такий висновок: ретельний обробіток родиною власної землі завжди дасть кращий результат, аніж обробіток найманими працівниками чужої. Меншу за площею ділянку обробляють ретельніше, аніж більшу.

І безсумнівними лідерами за врожайністю є малі ферми Польщі та дрібні господарства Греції.

Безперечним лідером за врожайністю фруктів стали дрібні ферми Греції.

Польські ферми програють щодо більшості південних культур, але мають хороші показники врожайності культур, властивих цій кліматичній зоні, – передусім яблук.

Цікаві результати праці Румунії, де 43 відсотка землі обробляють саме дрібні родинні ферми (середня площа 3 га). Їхня діяльність сконцентрована саме на вирощуванні фруктів, що й забезпечує такі високі показники.

Пригадаємо, що кілька років тому в Україні індивідуальні господарства  виробляли десь 60 відсотків  валового сільськогосподарського продукту. На той час у користуванні в них перебувало 43 відсотка загальної площі сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на поширеність тіньових схем оренди землі, які, на жаль нікуди не діваються,  можемо припустити, що фактична площа, на якій відбувається вирощування, ще менша.

 Отже, обробляючи меншу площу землі, українські індивідуальні господарства вирощували більше продукції, аніж агропідприємства.

 Підсумуємо: фермерська структура господарства за родинної форми власності забезпечує більшу продуктивність сільського господарства, аніж за корпоративної. А менші за площею родинні ферми продуктивніші за більші ферми.

 Скажімо, Німеччина, найрозвиненіша країна Європи, чудово демонструє наскільки може бути ефективним родинне фермерство в разі залучення сучасних технологій.

 Про успішність родинних ферм

 Приватний капітал фермерських країн обмежений у можливостях інвестувати у вирощування продукції, отже, він інвестує у переробку. Як наслідок, ці країни експортують продукцію з більшою доданою вартістю, а отже – більш дорогу.

 Фермерські господарства спеціалізуються на вирощуванні більш прибуткових культур (овочі та фрукти).

За останні роки набуває дедалі більшого значення вирощування органічної, більш дорогої продукції. Водночас агропідприємства вирощують низькомаржинальні товарні культури.

 Обмеження фермерської моделі господарювання

Висока врожайність – основна перевага фермерських господарств, а основна проблема – собівартість. Витрати фермерських господарств на логістику, зберігання та збут одиниці вирощеної продукції щонайменше на 20 відсотків  більше за відповідні витрати агропідприємств.

Фермерське господарство, безсумнівно,  орієнтовано на продуктивність, а агропідприємств – на прибуток. Саме в оптимізації витрат масштаб великих господарств починає відігравати ключову роль, що за чистих ринкових умов призводить до монополізації вирощування великими господарствами (як бачимо на прикладі більшості країн Східної Європи та України).

Проте мета відповідального уряду – опікуватися розвитком усієї економіки, а не успішністю окремих підприємств.

Оскільки фермерські господарства більш ефективні, то виконавчі органи ЄС та уряди країн впроваджують програми зі зменшення собівартості продукції в родинних фермах.

 Зазвичай це:

Передусім – інвестиції в логістичну інфраструктуру.

Довготривалі інвестиції у сільськогосподарську інфраструктуру (передусім – зберігання). Зазвичай, це пільгові кредити сільськогосподарським кооперативам на розбудову овочесховищ чи обладнання переробних підприємств.

Прямі субсидії у сільське господарство.

Допомога у просуванні переробленої продукції на ринки інших країн (стимуляція експорту). У роздрібній торгівлі широко представлені італійські та польські продукти, а продукції з Іспанії набагато менше. З інших країн Східної Європи практично немає.

Підсумуємо: фермерська модель потребує набагато більше витрат від держави, аніж модель корпоративна. Проте переваги фермерської моделі змушують уряди розвинених країн обирати такий шлях.

Підкреслимо, що основа економічної моделі родинної ферми – безоплатна (на противагу найманим робітникам) робота членів родини на землі.

Проте вона безоплатна лише в бухгалтерському розумінні, фактично ж усіх членів родини потрібно утримувати і забезпечувати їм предмети споживання, навчання, інші послуги тощо.

Зі зростанням рівня життя в країні (ВВП на особу) також зростають і фактичні витрати на утримання родини. А оскільки площа ферми не змінюється, то й врожай і дохід фермера лишаються константою.

І після тривалого економічного росту дрібні ферми можуть перетворитися у  нерентабельні.

У Польщі цю проблему, зокрема,  вирішили еволюційним збільшенням розміру фермерського господарства.

І насамкінець про таке:  шлях Польщі (родинні ферми):

Зростання врожайності збільшить експорт сільськогосподарської продукції.

Приватний капітал замість купівлі потужних тракторів інвестуватиме у переробку сировини і експортуватиме харчові продукти, що дасть ще більше експортних надходжень.

І найголовніше – у країні формується багатомільйонний клас дрібних незалежних власників, які стали надійним заслоном політичним популістам лівого штибу.

Створення передумов для росту переробної промисловості.

І замість PS: безсумнівно, для того, щоб заробити, спочатку треба вкласти…

Успішні приклади БУРИНСЬКОГО ОСЕРЕДКУ ГО «АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ СУМЩИНИ» доводять, що отримати грантову підтримку на розвиток власної справи – реально!