2026 рік, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН Міжнародним роком жінок-фермерок, став приводом ще раз розповісти про українок, які своєю працею щодня змінюють аграрний сектор.
ГО “Асоціація фермерів та приватних землевласників Сумщини” продовжує цикл публікацій «ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО ФЕРМЕРСТВА», присвячений жінкам, які працюють на землі, керують господарствами, опановують нові професії та власним прикладом доводять: сила українського села – у людях, які не бояться брати відповідальність.
Героїня нашої сьогоднішньої історії – Оксана із селища Тучне Сумського району. Вона не очолює велике господарство і не народилася в родині механізаторів. Але сьогодні впевнено навчається професії трактористки, адже переконана: у час війни потрібно бути готовою підтримати свою родину та працювати там, де це найбільше потрібно.
МРІЯ, ЯКА ЗМІНИЛА СВІЙ НАПРЯМОК
Колись Оксана планувала пов’язати своє життя з аграрною освітою. Вона вступила до Сумського аграрного університету, однак сімейні обставини змусили переглянути плани. Через хворобу батька навчання довелося залишити, а натомість – піти працювати.
Минуло кілька років. З’явилася власна родина, діти, нові турботи. Разом із чоловіком вони оселилися у селищі Тучне Сумського району, де й нині облаштовують своє життя.
КОЛИ ОБСТАВИНИ ВЧАТЬ БУТИ СИЛЬНОЮ
Повномасштабна війна змінила звичний уклад життя. Після поранення чоловіка Оксана взяла на себе значно більше домашніх і господарських обов’язків.
«Я зрозуміла, що повинна навчитися працювати з технікою. Ми маємо землю, і вона потребує догляду. Сьогодні ніхто не знає, що буде завтра, тому потрібно вміти більше, ніж учора», – розповідає вона.
Саме тоді виникла думка здобути професію трактористки.
МОЖЛИВІСТЬ, ЯКУ НЕ МОЖНА БУЛО ВТРАТИТИ
Про програму безкоштовного навчання для ветеранів та членів їхніх сімей Оксана дізналася завдяки чоловікові. Під час звернення до управління з питань ветеранської політики Сумської районної державної адміністрації родині розповіли про можливість отримати нову професію.
Сьогодні вона вже навчається і зізнається, що із задоволенням відкриває для себе нову сферу.
«Мені подобається атмосфера навчання. Викладачі пояснюють зрозуміло, а онлайн-формат дозволяє поєднувати навчання з повсякденними справами», – говорить Оксана.
СІМ’Я, ЯКА НЕ ВТРАТИЛА ВІРИ
Чоловік Оксани – ветеран російсько-української війни. Ще у 2014 році він добровільно став на захист України. Під час виконання бойового завдання отримав тяжкі поранення після підриву військового автомобіля на міні.
Попри всі випробування родина залишилася жити на рідній землі. Тут вони працюють, виховують дітей і будують плани на майбутнє.
ЖІНКА ЗА КЕРМОМ ТРАКТОРА – ЦЕ ВЖЕ СЬОГОДЕННЯ
Після завершення навчання Оксана хоче працювати за здобутим фахом у своїй громаді.
«Не потрібно боятися нового. Якщо є бажання вчитися й працювати, усе обов’язково вийде. Кожен із нас здатен більше, ніж думає», – переконана вона.
На її думку, вже зовсім скоро жінка за кермом трактора стане звичним явищем для українського села.
ІСТОРІЇ, ЯКІ НАДИХАЮТЬ
У кожній громаді є жінки, про яких рідко пишуть у новинах, але саме вони щодня підтримують життя українського села. Вони працюють у полі, ведуть фермерські господарства, опановують нові професії, допомагають своїм родинам і не дозволяють селу зупинитися навіть у найважчі часи.
Сьогодні, коли багато чоловіків боронять Україну або повертаються з війни після поранень, фермерські господарства дедалі гостріше відчувають нестачу працівників. Особливо це стосується прикордонних територій, де аграрії продовжують працювати попри постійну небезпеку, обстріли та складні умови ведення господарства.
У цих реаліях жінки дедалі частіше беруть на себе нові обов’язки, опановують роботу із сільськогосподарською технікою, здобувають професії механізаторів і трактористів, доводячи, що відданість рідній землі не має жодних обмежень.
Саме такі історії ГО “Асоціація фермерів та приватних землевласників Сумщини” продовжить розповідати у межах проєкту «ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО ФЕРМЕРСТВА».
Це історії не лише про окремих людей, а й про незламність українського фермерства, силу родин, які залишаються працювати на своїй землі, та віру в майбутнє українського села попри всі випробування війни.
