Жнива завжди були часом, коли було зрозуміло, з чим господар увійде в новий сезон. Але цього року на прикордонній Сумщині разом із урожаєм доводиться рахувати й збитки. Найбільше сьогодні турбує не те, скільки зерна в коморі, а чи вистачить коштів, щоб восени знову вийти в поле і як зберегти свої господарства?

Щодня аграрії області виходять у поле, розуміючи, що це не лише робота, а й ризик для життя. Російські війська продовжують обстрілювати прикордонні громади, атакувати дронами сільськогосподарську техніку, бити по складах, фермах, виробничих базах та інфраструктурі. Небезпечним став навіть переїзд комбайнів, тракторів і зерновозів автошляхами області. Кожен виїзд у поле може стати останнім.

Попри це фермери не залишають землю. Вони сіють, доглядають посіви, збирають урожай, утримують тваринництво, виплачують заробітну плату працівникам, розраховуються з власниками земельних паїв, сплачують податки, підтримують свої громади та ЗСУ.

Саме тому ГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників Сумщини» постійно представляє інтереси аграріїв області, порушує їхні проблеми на зустрічах із центральними органами влади, міжнародними партнерами та профільними установами. Наше завдання – зробити так, щоб голос фермерів прикордоння був почутий.

Цифри, які змушують замислитися

Сьогодні економіка вирощування зернових стрімко погіршується.

Науковці назвали цифру, за якою кожен господар може перевірити себе просто зараз.

На зерновому ринку України наприкінці липня продовольча пшениця на умовах поставки до портів коштує близько 10 – 10,2 тисячі гривень за тонну, а ячмінь – понад 9,2 тисячі гривень за тонну. Саме такі ціни відображають біржові та експортні котирування.

Проте для багатьох фермерів прикордонної Сумщини ці показники залишаються недосяжними. Через високу вартість логістики, обмежену конкуренцію між покупцями, воєнні ризики, небезпеку перевезення зерна та необхідність швидкої реалізації врожаю. Окремі господарства змушені продавати продукцію значно дешевше через брак обігових коштів та високі ризики зберігання. У таких випадках ціна на продовольчу пшеницю може становити 6,0–6,5 тисячі гривень за тонну, а на ячмінь – близько 6,0 тисячі гривень за тонну.

Фактично різниця між експортними котируваннями та реальною ціною продажу для окремих господарств прикордоння сягає 3,5–4 тисяч гривень на кожній тонні зерна. Для малого чи сімейного фермерського господарства це означає втрату значної частини потенційного доходу, який міг би бути спрямований на підготовку до наступної посівної кампанії.

При цьому витрати на виробництво не зменшуються. За оцінками фахівців, собівартість вирощування озимої пшениці вже перевищує 45 тисяч гривень на гектар, а за інтенсивної технології може бути ще вищою. Найбільшу частку витрат становлять мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіння, ремонт техніки та паливно-мастильні матеріали.

За врожайності 4,3–4,5 тонни пшениці з гектара валова виручка за ціною 6,0–6,5 тисячі гривень за тонну становить лише 26–29 тисяч гривень з гектара, що істотно менше фактичних виробничих витрат. Для ячменю ситуація ще складніша: за врожайності 3,5–4 тонни з гектара виручка складає близько 21–24 тисяч гривень, тоді як витрати на вирощування залишаються високими.

Найбільш вразливими у цій ситуації залишаються малі та сімейні фермерські господарства. Саме вони мають найменше фінансових резервів, не можуть закуповувати ресурси великими партіями за вигідними цінами, обмежені у доступі до кредитування та часто не мають можливості відкласти продаж зерна до більш сприятливої ринкової кон’юнктури. Для багатьох господарств прикордонної Сумщини сьогодні головне завдання -не отримати високий прибуток, а зберегти виробництво, людей і можливість працювати на своїй землі.

Найбільший виклик – прикордоння

Для фермерів Сумщини проблема полягає не лише у високій собівартості виробництва. Закриті морські порти нерідко змушують аграріїв Сумщини реалізовувати врожай одразу після жнив із поля за найнижчими цінами та відповідно вони не отримують тієї вартості зерна, про яку часто говорять біржі чи аналітики.

До економічних втрат додаються й наслідки війни. Через будівництво фортифікаційних споруд та мінування частина земель вибула з обробітку, але фінансові зобов’язання залишилися.

З міркувань безпеки не називаю господарство Конотопського району, яке лише за останні два місяці пережило дев’ять ворожих ударів. Попри це люди продовжують працювати. Близько 20 гектарів земель цього господарства вилучено під фортифікації, вони не приносять доходу, але підприємство й надалі виплачує заробітну плату, розраховується з пайовиками, сплачує податки, обслуговує кредити та утримує виробництво.

Найболючіше, що це господарство працює в громаді, яка не має статусу території активних бойових дій чи тимчасово окупованої території. Через це воно не може скористатися значною частиною державних програм підтримки (1 тис./га), хоча щодня працює в умовах постійної небезпеки. Це лише один приклад того, чому держава має оцінювати не лише формальний статус громади, а й реальні умови, в яких сьогодні працюють фермери прикордонної Сумщини.

Фермери працюють для держави. Держава має підтримати фермерів

Протягом останніх років Асоціація фермерів та приватних землевласників Сумщини неодноразово порушувала питання підтримки аграріїв прикордонних територій під час зустрічей із представниками центральних органів виконавчої влади, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Сумської обласної військової адміністрації, народними депутатами та міжнародними партнерами.

Проте сьогодні фермерам потрібні не нові обговорення, а рішення, які допоможуть зберегти виробництво на прикордонні.

Першочерговими кроками державної підтримки мають стати:

• Запровадження дієвого механізму компенсації втрат урожаю, який було знищено або неможливо зібрати через бойові дії, мінування територій чи постійну загрозу обстрілів.
• Відновлення та розширення державної підтримки на один гектар для фермерських господарств прикордонних областей, які працюють у значно складніших умовах, ніж більшість регіонів України.
• Розширення програм фінансової підтримки для придбання мінеральних добрив, насіння, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, сучасної техніки та обладнання.
• Запровадження окремих програм для придбання мобільних зерносушарок, зерноочисного обладнання, автономних джерел енергоживлення та іншої техніки, необхідної для роботи в умовах війни.
• Створення справедливого механізму компенсації власникам і користувачам земельних ділянок, що вибули із сільськогосподарського обробітку через будівництво фортифікаційних споруд та інших оборонних об’єктів.
• Перегляд критеріїв державної підтримки прикордонних громад, щоб право на допомогу визначалося не лише формальним статусом території, а й реальним рівнем безпекових ризиків та економічних втрат.

Фермери Сумщини не просять особливих привілеїв. Вони очікують справедливого ставлення та державної політики, яка враховуватиме реальні умови ведення сільського господарства на прикордонні.

Підтримка фермерів прикордонних регіонів – це інвестиція у продовольчу безпеку України, розвиток сільських громад, зміцнення прикордоння та стійкість держави в умовах війни.